Історію варта любити лише тому, що це невичерпне джерело прикладів. Різних. Хочеться героїки, шляхетності, милосердя – без проблем, захотілось глупоти, обмеженості та боягузтва – ще легше.
Представляємо до уваги уривок з «Подорожі по Галицькій та Угорській Русі, описаній в листах до приятеля Л.» учасника «Руської трійці» Якова Головацького у 1839 році. Автор подає цю історію зі слів свідка. З опису не зовсім ясно про яку територію йде мова. Вірогідно, що вибори проходили у словацькому місті Кошице. Так чи інакше, опис подає яскраву картинку, характерну для всіх земель Угорського королівства, до якого в той час належало і наше Закарпаття.
«Було це в головному місті К. напередодні виборів віце-ішпана (виборна посада виконавчої влади з судовими повноваженнями – В.М.). До міста з’їхалося багато магнатів, всюди по вулицях їдуть карети, строкато одягнені гайдуки ходять сюди й туди, готелі переповнені, вивозять сміття, замітають вулиці: у всьому місті панує великий рух і всі говорять тільки про вибори. Але це ще нічого.
На другий день вранці треба було вийти за міські рогачки; там на полі коло готелю натовпи людей, по всій околиці розлягається крик і гулюкання. У найбільшому куточку грають збиті в купу цигани, а всі, хто чує ноги, старі, молоді, сиві, лисі, усі трясуть ногами, скачуть, бряжчать острогами й шаблями.
Недалеко стоїть кілька бочок вина, коло них гайдуки з повними чарками, кожного радо частують, з криком «Віват, барон К.» (прізвище кандидата на віце-ішпана). Недалеко від нас палахкотить багаття, коло нього крутяться різні люди. Один обертає на рожні печеню, другий шкварить сало, третій щось пече на сковороді, а довкола стоїть багато горщиків, кухлів, лежать купами хлібини, хто хоче, той бере, крає. Але не досить цього. Там різник стягає шкуру з щойно зарізаного вола, а біля нього квичить товстий кабан під ножем підпитого челядника.
Нараз ціла юрма суне на гостинець, а музиканти наперед: їдуть два драбинясті вози, тягне їх шість величезних волів, а на возах самі немеші – шляхта; цей направо, той наліво вихиляється з воза, а ногами сперся на плечі іншого, той в однім чоботі і одній пантофлі, усі з острогами, усі з шаблюками, хоча б і на мотузку висіла, всі вітаються, цілуються… Незабаром прилетів гайдук на коні і, уклонившись чемно, запросив на голосування.
З вереском і викриками, що заглушили й музику, рушив цілий табір до міста, а за ним сунули бочки з вином на візках, які тягнули гайдуки. Ця хвиля вилилася з вулиці на майдан, де вже перед тим стояло багато людей, а з другого боку тягнувся другий такий табір п’яної шляхти, партія графа М., іншого кандидата.
На балкон ратуші вийшли пишно одягнені магнати, й обидва табори почали перегукуватися, викрикуючи імена своїх патронів, обох кандидатів. Тут з одного боку висадили на плечі гайдуків високого нотаря й дали йому до рук прикріплений до дрючка прапор, на якому величезними літерами: «Vivat baro K..!» Партія графа М. зробила те саме, а шляхта цієї партії почала відразу страшенно кричати: «Vivat grof M..!» У відповідь на це ще сильніше заревла партія барона.
Магнати з балкону дивилися, як юрба шляхти ревіла, кипіла й хвилювалася, немов морські хвилі. Видно було, що вереск здіймався задля барона, щоб заглушити його суперника. В цьому хаосі сварилися й навіть тягалися за волосся. Нарешті магнати, побачивши велику перевагу барона К., заплескали в долоні й одноголосно крикнули «Vivat baro K..!»
Партія графа замовкла, сховала свій прапор і зливалася поволі з суперниками, котрі, заволодівши полем, на все горло ревли, а потім зникли в готелях. Барон К. поставився по-мадярськи: дав гостину цілому місту. В тридцяти готелях кожний міг на рахунок віце-ішпана їсти, пити, що тільки хотів і скільки міг, від п’ятої години вечора аж до одинадцятої ночі, а потім мали тільки записувати, що хто з’їв. Шляхта бавилася аж до ранку, і на цьому славні вибори закінчилися».
З перспективи двох сотень років зрозуміло, що цирк залишився цирком, але розмах і режисура відверто змаліли… Хлопці справді вибори на хліб мазали…
Підготував Володимир Муравський. Ілюстрація – Максим Побігач
