Світ надто великий і різноманітний. Знати його докладно просто неможливо. Саме тому, сьогодні так цінять впізнаваність, яку в наших головах забезпечують асоціації. Єгипет – це піраміди і олінклюзів, Японія – карате і самураї, Бразилія – футбол і Амазонка, Іспанія – корида, Австралія – кенгуру. Безліч країн взагалі не викликають якихось образів. Подобається чи ні, але Україна в іноземців ототожнюється з обмеженим набором понять. До того ж, не надто райдужних. Наприклад Чорнобиль. На щастя є якась кількість людей, яка почувши назву нашої країни, скаже: «Знаю! Опті!».
Сьогодні річниця як два молодих шукачі пригод з львівського клубу «Циклоп» Мирон Савчин та Олексій Соляр буквально вкопалися у глину і розчистили вхід у невідому печеру. Так о 14:00 8 травня 1966 року було відкрито знамениту «Оптимістичну». Олексій Соляр повідомив про це напарника фразою, винесеною в заголовок.
Наступні дослідження перевершили і оптимізм, і найсміливіші сподівання, і навіть буйні фантазії. Довжина нанесених на карту ходів складає понад 260 км. Оптимістична є найдовшою карстовою печерою у світі, найдовшою печерою Євразії і шостою за довжиною печерою світу.
Навіть поверхове знайомство з Оптимістичною – це маса тем для розповідей. Тут стільки всього природнього, людського. І в першу чергу феноменальної здібності людей знаходити щось нове і не відкрите у цьому великому тісному світі.
Щось дуже символічне є у співпадінні Дня пам’яті жертв Другої світової війни з уродинами Оптимістичної. У цьому вся суть людської природи – мати надію в час безнадії.
Вітаємо всіх причетних до відкриття, дослідження, догляду і замилування Опті!
У дописі використано матеріали сайту http://optymistychna.com/, зокрема фото галереї Віктора Лягушкіна http://optymistychna.com/excurtion/gallery/viktor-lyagushkin/ та ФБ-сторінки “Спелеотури в печеру Оптимістична” https://www.facebook.com/optymistychna
