19 лютого 1938 року. Така дата стоїть під передмовою до першого видання одного з найвідоміших творів Дмитра Донцова – «Дух нашої давнини». Публіцистика значною мірою відповідає на питання свого часу і мало які праці залишаються актуальними впродовж тривалого періоду. «Дух нашої давнини» – твір, що відрізняється легкістю подачі, який міг не потрапити у ваші руки, але якщо це сталося, він так просто не відпустить. «Дух нашої давнини» – це концентрат стилю Дмитра Донцова, його ерудованості, аргументації, віри і логіки. Будь-яка оцінка цієї праці – це добре. Це ознака того, що є кого і що оцінювати. І пишучи зараз про Дмитра Донцова, якось особливо шкода вщент розкритикованого ним же Михайла Драгоманова. Той нещасний не мав кого критикувати в принципі.
До уваги читачів представляємо кілька цитат з цього визначного твору.
«Де влада знижується до маси замість підносити її до себе, де запобігає ласки вулиці, замість творити справедливість, де тратить віру в своє покликання правити країною й виконувати прерогативи влади, – там хутко ця влада гине під руїнами суспільства зваленого цими відосередніми партикулярними егоїзмами частин».
«Брак мужності паралізує здійснення найкращого замислу».
«Маса, як звичайна маса, шукає і шукала охорони своїх достатків, свого життя, своєї землі, свого спокою і праці. Про решту дбати — не її розуму діло».
«Ніколи пасивна юрба, лише активна меншість є суспільно-творчою силою…»
«Культура, яка протиставляла б св. Софії народні дерев’яні церкви, козацькому бароко — селянські хати, гетьманським килимам — народні, старій князівській чи полковницькій ноші — народну селянську ношу під назвою «національного костюму», героїчній літературі Прокоповичів і «Слова о полку Ігоревім» – ідилії селянські або утопії Квітки ХІХ віку чи його наслідувачів ХХ віку, – така культура вела б тільки до обниження загального рівня нашого культурного життя».
На ілюстрації використано обкладинку другого видання твору «Дух нашої давнини» 1951 року авторства Наталії Ґеркен-Русової.
