Цей допис дещо суперечить редакційній позиції «Стилету і Стилосу». Сайт уникає публікації текстів, які можуть викликати у читача плакальницький рефлекс. Образ безталанного народу нам чужий. Щоправда, реакцію людей не передбачиш. Мабуть, і в давній Греції хтось заздрив славі трьохсот полеглих у бою спартанців, дехто крутив пальцем біля скроні і марив новою мотикою, а комусь ставало невимовно сумно.
Врешті, особисто я, гордий з того, що в моїх жилах тече кров стрільця Української Галицької Армії, який у складі найбільш свідомої та дисциплінованої її частини перейшов Збруч літом 1919 року. Прапрадід Теодор не був серед тих, що пішли додому, мовляв, Галичину програли, а решта не їх діло. Хто міг знати, що найбільших втрат військо зазнає не від ворожих куль чи шабель, а від тотальної епідемії. Зимою 1919-1920 року на Поділлі правив володар-узурпатор. Ім’я йому – Тиф.
Карта складена на основі видання «Жалібна книга: Поіменний спис поляглих членів У.Г.А. у визвольній війні» (випуск 1), що з’явилось у Львові у 1922 році. Брошура містить короткі біографічні дані 799 осіб. У коментарях до 571 нанесеного на карту населеного пункту використано відомості про більш ніж 720 стрільців та старшин.
Книга правдоподібно готувалася за рукописними записами. Тому біографії містять багато помилок. Це дуже добре видно за назвами населених пунктів, на основі яких заповнювалась карта. Плутанина в записах і є причиною того, що близько 70 осіб залишились поза увагою.
Інформація про конкретну особу, окрім нечисленних винятків, містить прізвище та ім’я, звання, військовий підрозділ, дата народження і смерті, місце смерті. На відміну від видання, причину смерті вказуємо лише у кількох випадках фізичного пошкодження (поранення, обмороження). У випадку хвороби – нічого, що слід розуміти «від тифу», хоча серед них є незначна кількість вояків, що померли від інших хвороб.
Майже усі внесені на карту особи померли у трьох населених пунктах – Вінниці, Витаві (зараз частина міста Гнівань) та Грижинцях у Тиврівському р-ні на Вінниччині.
Окрім трьох галицьких областей та Буковини, на карті позначені поселення в інших регіонах, а також в Австрії, Чехії та Росії.
Понад 700 прізвищ взятих з «Жалібної книги» – це лише невелика частина жертв тифу в лавах УГА. За різними оцінками їх число визначають у кількості від 10 до 20 тисяч. Наскільки ці цифри відповідають дійсності, є справою фахівців. Однак, зважаючи на факт знищення архіву УГА, навряд коли-небудь вдасться відновити справжній масштаб епідемії, а тим більше поіменні списки.
Створення карти забрало багато зусиль, але якщо вона стане корисною бодай одному шкільному учителю, час витрачений на неї не вважатиметься згаяним.
Підготував Володимир Муравський
