Меню Закрити

Перша партія

Протягом перших вихідних жовтня, 4-го і 5-го числа, 1890 року, у Львові відбулися установчі збори першої української політичної партії. В сучасному розумінні цього поняття. Повного переліку учасників зібрання поки немає. З тридцяти засновників відомі прізвища трохи більше десяти. Так виглядає, що переважна більшість з них була студентського віку, а поважним ветеранам – Іванові Франку – 34, Михайлу Павлику – цілих 37.

Ідейно, створена Русько-українська радикальна партія, була під впливом багаторічного політичного емігранта Михайла Драгоманова. Без сумніву, найпотужнішого громадського діяча другої половини ХІХ ст. Були ці ідеї соціалістичними та демократичними.

Історія партії тривала майже п’ятдесят років і закінчилася з початком Другої світової війни у вересні 1939 р. За цей час пережила розколи, ідеологічні пошуки, реорганізації, виборчі успіхи та провали, зміну назв, врешті-решт.

Попри все це, залишились три факти, про які вартує згадати.

По-перше, у далекому 1890 р. українці взяли до рук новий для себе інструмент. Як будь-який інструмент, політична партія не має знаку плюс чи мінус. Як люди використовують інструмент, це вже справа конкретного випадку і часових рамок.

По-друге, саме в середовищі радикалів було вперше в новітній добі сформульоване гасло української політичної незалежності та соборності. У 1895 році, за п’ять років до відомого твору Миколи Міхновського, засновник Русько-української радикальної партії Юліан Бачинський у брошурі «Ukraina Irredenta» сформулював гасла «Україна – для себе! Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна — одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!».

І по-третє, партія, в особі ще одного свого діяча та ймовірного засновника Кирила Трильовського, проявила себе у розгалуженій мережі спортивно-пожежного товариства «Січ», яке поруч зі спортивним товариством «Сокіл», відіграло колосальну роль на наступному етапі – збройній боротьбі Перших визвольних змагань.

Підготував Володимир Муравський