На початку 20-х років минулого століття у Львові, на сцені було зіграно найдовшу, за словами сучасників, театральну виставу. Постановником був відомий свого часу актор та режисер Олександр Загаров. Оскільки, це ім’я для багатьох абсолютно не відоме, дозволимо собі кілька слів про нього.
Народився режисер у сучасному Кропивницькому в родині викладача кавалерійського училища Леоніда фон Фессінґа. Під прибраним прізвищем Загаров став відомим, працюючи в театрах Москви та Санкт-Петербурга. Повернувшись у 1917 році в Україну, став головними режисером, а пізніше директором першого державного театру України – Державного драматичного театру. На початку 20-х рр. працював в закладах Львова та Ужгорода. Повернувся в Союз, де працював переважно в Росії. Мабуть, найдивовижнішим фактом з біографії режисера є те, що йому вдалося уникнути репресій і померти своєю смертю.
Отже, потрапивши до Львова у 1921 році, крім усілякого різного, Олександр Загаров здійснив постановку видатної п’єси Шекспіра «Отелло». Свідки розповідали, що вистава тривала близько шести годин, розпочавшись о 8-ій вечора, затягнулась до 2-ї ночі.
Далеко за північ, група палких поціновувачів театрального мистецтва зробила відчайдушну спробу скоротити виставу. Розмова уповноважених публікою представників з режисером відбувалась приблизно так:
– П’єса віршована, артисти ролі знають напам’ять… як же пропускати текст?
– То останню сцену з п’ятої дії, коли душите Дездемону, перенесіть на кінець четвертої і так цього ніхто не помітить – порадив один делегат.
– І не буде бідна так довго мучитись – підтримав другий.
– Але ж, мої панове! – переконував Загаров – це ж Шекспір! Образ психологічного змагання! Як можна з його шедевру викидати цілі сцени?!
– То замість Дездемони задушіть суфлера… він не належить до п’єси… і зовсім просто скоротите всім артистам ролі.
Підготував Володимир Муравський
