Якось у Москву ще за царських часів приїхала театральна трупа під керівництвом одного з братів Тобілевичів, Корифея українського театру Миколи Садовського. Перед одним з виступів М. Садовський зіграв, можливо, найкращу свою роль в кар’єрі. Принаймні, на відміну від інших, ця запам’яталась не так глядачам, ак обслуговуючому персоналу.
Василь Королів-Старий у своїх спогадах описує діло так. Робітники стаціонарного театру вирішили трохи підзаробити на приїжджих і в момент, коли в зал почали пропускати перших глядачів, оголосили страйк. В гримерну Миколи Карповича прибіг помічник режисера зі словами: – Біда! Робітники відмовляються ставити сцену й вимагають негайної «прибавки». – Я-ак? – загримів Садовський, зіскакуючи зі стільця. – Хто? Де? – і вибіг, підтягуючи ще не защипнуті штани.
Працівники театру стояли гуртом. – Хто хоче підвишки? – з місця запитав Микола Садовський. – Да, всє хатім! Іначє – нє работаєм! – було чути у відповідь. – Добре! Але хто саме хоче «прибавки»? Ти, борода? Падхаді!
«Борода» явно не оцінив ситуації. Підійшов до Садовського, моментально дістав у пику і вилетів за лаштунки. – Падхаді слєдующій! – ревів актор. Наступного не знайшлося. – Геть к чортовій матері! Ми й без вас поставимо сцену…
Після такого переконливого виступу, страйк припинився. Сцену було поставлено. Участь зміг взяти навіть “Борода”!
Кажуть, що через століття успіх Миколи Садовського у Москві повторив лідер гурту «Воплі Відоплясова» Олег Скрипка. В ролі «Бороди», ніби-то, був ідеолог «Русского міра» Алєксандр Дуґін.
Підготував Володимир Муравський
