Наприкінці 1900 року завершилися юридичні процедури з призначенням нового глави Української греко-католицької церкви. Після жовтневого рішення австро-угорського імператора Франца-Йосифа, 17 грудня стала відомою позиція римського папи Лева ХІІІ.
Новим архієреєм католиків східного обряду в імперії став 35-річний нащадок старовинного боярського роду, з двома митрополитами в історії, єпископ Станіславівський Андрей.
та Лев (1778-1779) Шептицькі
Залишалося провести церемонію інтронізації, вступ в права Галицького митрополита. Тогочасна преса доволі докладно описала хід подій, проте, відомості складаються, переважно, з назв церковних творів, виконаних різними хорами в різних місцях та проміжках часу, вигуків «Многая літа», подяка і благословень.
Отже, 17 січня 1901 року розпочалися урочистості і відправною точкою був львівський залізничний вокзал. Об 11-55 на перон прибув потяг з Владикою Андреєм в супроводі незначного ескорту. В залі будівлі було виголошено привітальну промову.
Основна частина церемонії пов’язана, звичайно, з собором св. Юра, на подвір’ї та всередині якого, зібралася чисельна публіка, починаючи з представників цивільної та військової регіональної влади, єпископів різних конфесій, церковних органів та структур, братств, окремих парафій, навчальних закладів, громадські діячі та єдина селянська делегація, яка прибула з Перегінська (зараз – смт на Івано-Франківщині).
Церемоніальні правила вимагають певних ритуалів і використання визначених предметів. Серед згаданих не потребують особливого пояснення ключ, вручений перед входом до собору, митра та жезл. Мало відомими є «сакос» та «паліюм».
Перший належить до різновиду церковного одягу і буквально з грецької означає «мішок», річ зроблена з мішковини. Саккос може належати лише особам високого рангу. Широкого покрою, довжиною до п’ят, з короткими рукавами та прорізом для голови (переважно не зшитий з боків) він нагадує про смирення. Хоча , навряд, у ближчий до нас час його коли-небудь шили зі справжньої мішковини.
«Паліюм», паллій, більш відомий у нас як омофор, – це різної ширини стрічка з хрестами, яка є нічим іншим як імітацією вовняного білого плаща, який носили античні філософи та вчителі. Цей предмет символізує пастирську опіку. В католицькій церкві є ознакою влади митрополита у визначеній Римською церквою провінції.
Інтронізація з назви вимагає присутності трону, престолу і не потребує пояснень. Вже закінчуючи допис, я натрапив на пропущений раніше термін «гомаґія», яку складали митрополиту інші церковні достойники. Пошук в Інтернеті не дає відповідей, тому ризикну ствердити, що йдеться про щось подібне на омаж – відомий з середньовіччя ритуал угоди васала з сюзереном. Така собі клятва вірності, запевнення Владики, що «я своя людина».
Не зовсім ясним залишається одне важливе питання. Відомо, що станіславівський єпископ Андрей Шептицький прибув на львівський вокзал з Галича. Очевидно, що владика хотів відвідати колиску Галицької митрополії. Однак, що саме робив митрополит у Галичі напередодні інтронізації залишається таємницею. Нез’ясованою залишається деталь, як митрополит та інші важливі персони потрапили до собору св. Юра. Згадано слово «їхали». Правдоподібно, каретами та іншими видами кінних екіпажів, але й не виключається можливість використання автівки. Це було б цікаво.
Врешті, все це дрібота порівняно з тим, що навряд хто-небудь присутній і при здоровому розумі 17 січня 1901 року, міг уявити, що митрополичий престол зайняв один з найвидатніших церковних діячів нашої історії.
Підготував Володимир Муравський
