Про Андрея Шептицького написано багато, але що з тієї маси слів має шанс залишитися у пам’яті? Сьогодні, 29-го липня, у день народження Митрополита, «Стилет і Стилос» публікує уривок зі спогадів, який може запам’ятатися. Він інший. Позбавлений воску і урочистих інтонацій. Його автором є майстер української журналістики Іван Кедрин-Рудницький, який впродовж 1930-х років виконував обов’язки прес-секретаря Владики у відносинах з іноземною пресою.
«Митрополит Шептицький – особисто дуже скромна і приступна людина – як кожний справжній пан, а не підпанок, мав теж свої слабості. Він мав, наприклад, слабість до легкодухів і був надзвичайно вибачливим до священиків, які проявляли надто велику ревність до карт і, програвши, заборжувались у лихварів або надто велику ревність проявляли супроти дівчат і молодиць у своєму селі. Тямлю, що був такий випадок з одним духовником, де пахло скандалом і я говорив про це з Митрополитом. Владика, який завжди сидів у своєму великому кріслі з накривалом на напівспаралізованих ногах (наслідок невиліковного запалення суглобів), погладив бороду і сказав: «Ну, знаєте, Господь один може рішати чи кращим душпастирем є аскет, який не знає свого народу, чи такий, який пізнає те життя з усіх його сторін?!»
Мудрість без гумору не існує. З уродинами, Владико!
