Первісно абсолютна більшість чоловіків та дуже незначна кількість жіноцтва були бородатими. Нічого дивного. Така природа. Випадково безбородим міг бути лише обсмалений, але їх було, мабуть, не багато. Бо навряд первісні людиська любили засинати біля багаття та ще й так, щоб упасти мармизою прямо у ватру. То треба вміти. Про масові обряди смалення мордяки ми не знаємо нічого. Інші варіанти робленого безборідства уявити важко. Палка-копалка і крем’яне причандалля не надаються до такої делікатної справи і, взагалі, якого дідька нормальний чоловік мав би думати про такі дурниці, коли мамонтів ганяти треба. Приймаємо, що первісно майже всі чоловіки були бородатими.
Потім почалося окультурювання. Правила усілякі. Чому ті чи інші племена і народи приймали різні правила ми, попри сотні захищених дисертацій, швидше за все, ніколи не дізнаємось. Почнемо традиційно з Єгипту. Там фрески зображують всіх своїх голеними. Не так щоб зовсім, у фараонів часто щось там стирчить з підборіддя, але дослідники кажуть, що то все штучні витвори стародавніх барберів. Такий собі різновид єгипетського орігамі, які потім прив’язували чи якимось іншим способом ліпили до царської пащеки. Інколи, вкрай рідко, щось перепадає і підлеглим.
У Греції борода цілком доступна. Богам, героям і філософам точно. Інші за логікою мали б рівнятися на великих. Кажуть, що Олександр Македонський наказав голитися, щоб вороги не могли схопити за бороду чи волосся. Що тут можна сказати? Дикі часи – дикі війни. Можна лише ствердити вищий рівень армійського розгільдяйства. То ж як треба хотіти воювати, щоб промахати все військове спорядження, щит, меч, спис, пращу, дротики, одним словом, абсолютно все і додуматися скубти ворогам бороди… О часи, о звичаї!
Римляни – недовірки. Богів бородатих узяли, а бороди носить не стали. Не модно. Кажуть, щоб воші у військових походах не заводились. Оскільки такий аргумент був використаний вперше, занесемо до винаходів римського часу, окрім доріг, арок, водогонів, легіонів та динаріїв ще й вошей. Хоч і у Римі були приємні винятки.
Про світ досить. Переносимось на наші терени. До скіфів про бороди ми нічого достовірного сказати не можемо. Хтось може голився, більшість, імовірно, цим взагалі не переймалася. Зображень нема жодних, а викопані археологами черепи про цю справу не можуть нам повідомити нічого вірогідного. Зі скіфами простіше. Є їхні зображення, зроблені на предметах ювелірного мистецтва. Безбородими на цих виробах є лише звірі. Решта – бородаті. Можемо точно ствердити, що, принаймні, еліта суспільства була з пухнастістю на обличчі. Кількість бородатих була, мабуть, головною візуальною різницею між скіфською територією та землями, контрольованими античними містами на чорноморському узбережжі.
Скіфи мають все для того, щоб називатися байкерами степу – транспорт, шкіряні штани, куртка чи панцир, купа всіляких металевих цяцьок на собі і борода.
З Київською Руссю все трішки складніше, з’являється ідеологічне цибулиння. Дискусії стосуються різних аспектів державного життя, в тому числі такого важливого, як бороди. Бородознавці з секти бородоборців заявляють про себе як проукраїнську силу. Вони посилаються на відомий опис князя Святослава Хороброго авторства Лева Диякона в якому, князь зображений так, як ми зараз уявляємо собі козака – з вусами, чубом і сережкою у вусі. На цій підставі вони відмовляють у праві на бороду усім руським князям. Нещодавно у соцмережах хтось навіть пробував підняти хвилю обурення, мовляв, як-так, хто дозволив на новішому зразку двогривневої купюри намалювать Св. Володимира з козлиною бородою. Закорінена в Росії секта бородолюбів, справді, клепає бороди направо і наліво на всі княжі мармизи як на фанатів Даблдора. Це стосується і реконструкцій облич за знайденими черепами. Просто цікаво, звідки спеціаліст взяв, що Ярослав Мудрий мав бороду? Бо Мудрий?
Правда ж десь по середині. Справа в тім, що княжий рід та військова еліта, приблизно перші два століття державного існування Русі, були в своїй масі етнічно і культурно варягами, вікінгами. І мода їхня була норманською. Зовнішній вигляд вікінгів досліджений досить добре і демонструє різноманіття: бородатих, голених, стрижених, заплетених у коси і т.д. Переконаний, що це різноманіття відповідало і нашій історичній картинці.
На відміну від сучасників, творці літописів не переймалися бородатістю своїх персонажів, тому згадок мінімум. Серед них є доволі цікаві. Одна з них стосується орієнтовно 1071 р. і розповідає про катування волхвів воєводою Янем Вишатичем у Білоозері (сучасний Білозерськ в Росії): «Янь тоді повелів бити їх і повиривати бороди їм. Коли ж сих побили, а бороди повиривали розщепом…» Не знаю як там було насправді, але моя хвора уява малює розщеп, як дерев’яну пружну ломаку, у розщелину якої вставлялась у даному випадку борода. Далі, різким рухом шерсть виривалася зі шкіри. Чи голову та тіло під час процедури якось фіксували, можна лише здогадуватись. Невирішеним залишається питання чи відривалося лише волосся чи також шкіра і, так би мовити, м’ясце… Можна лише подякувати Яну Вишатичу за те, що це були не наші волхви.
Важливе інше. Яке значення мала борода? Навіщо її було рвати? Лише заради болю чи було ще якесь додаткове смислове навантаження? Щось у тій бороді таки було, бо владика Федорець у Владімірі 1169 р. «одним голови одрізував і бороди», а Мстислав якийсь-там у 1173 р. (це вже той період історії Київської Русі, коли лише вузькі спеціалісти здатні відрізнити Мстиславів від Ізяславів, Ольговичів від Юрійовичів) наказав послу постригти голову і бороду. Тут борода виразно має якесь значення у сенсі статусу, честі.
Лише одного разу про бороду згадується як ознаку старшинства. У 1151 р. у листі великого князя Ізяслава Мстиславича було писано: «Я вже бородатим [був], а ти родився єси».
З княжою добою вистачить. Перескакуємо у добу козацьку. Тут все ніби просто. Всі голені, вусаті, в шароварах і з оселедцями. Є лише одне але. Попри те, що зараз усі при виконанні національного гімну співають «Бо ми, браття, козацького роду», не варто обманюватись. Не всі ми козацького роду. Що декларуємо, це похвально, але чи всі походимо. Навряд. Козаки становили лише частину нашого народу і далеко не найбільш чисельну. І їх мода далеко не зобов’язуюча для інших верств населення – селян, міщан, шляхти і духовенства. До речі про священниче воїнство. У цьому опусі йдеться виключно про «цивільне» населення. Бородатий бренд серед осіб духовного сану був у ласці як у добу Великих Князів Київських, так і в період Крайових Провідників Західноукраїнських. Ілюстрації допису фото священиків не передбачають.
Козацький стиль, для якого турки мали навіть спеціальний термін – «безбородьки», не був обов’язковим навіть для козацького середовища. На підтвердження цього маємо дві гравюри бородатих гетьманів – Петра Сагайдачного та Петра Дорошенка. Що творилось у середовищі, занесеному до реєстрів, насправді сказати годі. Можемо лише ствердити, що були, але це було не в тренді.
Петро Конашевич-Сагайдачний. 1622 р. 
Петро Дорошенко. 1693 р.
Серед збережених картин з аристократичними парсунами бородаті теж не рідкість.
Воєвода руський Іван Данилович. 1620 р. 
Князь Костянтин Костянтинович Острозький. ХVІІ ст. 
Князь Костянтин Іванович Острозький. Копія ХVІІІ ст. 
Надгробок воєводи київського Адама Кисіля. Після 1653 р.
Міщанство в збірній представляє грецький легіонер Львівського братства, купець Костянтин Корнякт та міщанин з галицького містечка Розділ – Теодор Жемелко.
Костянтин Корнякт. ХVІІ ст. 
Теодор Жемелко. 1747 р.
Після другої половини ХVІІІ-го сторіччя, що пройшло під знаком мужчинки мадамоподібного з усілякими перуками, мереживами, елегантними тростинами і леґінсами, прийшло велике в усіх відношеннях століття ХІХ-те. Борода всюди. Різна. Мітлоподібна, щіткоподібна, бакенбарди, іспанка… Є на що подивитися.
Борода для найлінивіших, а-ля мітла, натхненники ZZ Top…
Олександр Кониський 
Михайло Драгоманов 
Михайло Грушевський
Борода-щітка теж для лінивих, але менш терплячих. Щось типу “Та підстрижіть трохи, бо воно в борщ лізе”. Довжина інструменту різна, від тижневої неголеності до мітли, але сформованої.
Генерал Армії УНР Микола Юнаків 
Іван Нечуй-Левицький 
Василь Стефаник
Наступні поважні дяді – це уже не шопопало. Це вже закохані у бороди персонажі. Так сказать, акуратники. Мали ж охоту оце вичісувати, підстригати, підголювати…
До найпопулярніших видів борід завжди належала іспанка або еспаньйолка.
Гнат Хоткевич 
Генерал Олександр Греков 
Ярослав Стецько
Є ще такий бородатий стайл, який приписують італійському королю Віктор-Еммануїлу ІІ, з вираженими вусищами і приличною мітлою. Його найближчим послідовником в нашій історії був легенда Опору – Ніл Хасевич.
І на останок, фото справжнього поціновувача, марафонця, великого магістра ордену бородоносців. Якби не збереглося Його зовсім дитячих зображень, можна було б увірувати, що він з бородою народився.
Вітаю побратимів зі святом. І свідомих, і тих про яких писав класик “Та я махав брицця, я і так себе хаваю от і до. Я ото брицця западло щитаю!..”
Володимир Муравський
