Цю історію пасує розповісти сьогодні, у День дурня. Тим більше, що один з ключових її епізодів відбувся саме 1-го квітня.
Велике ХІХ століття було великим в усьому. В тому числі й у сфері культури. Це був час формування найвідоміших музейних колекцій. Це була епоха великих археологічних відкриттів. У світі народився ринок антикваріату.
Не були виключенням й українські землі, з тією лише різницею, що віднайдені на наших теренах безцінні артефакти минали місцеві установи і формували столичні збірки Петербурга. Археологічні пам’ятки античних Ольвії, Пантікапея, Херсонеса, скарби скіфських курганів — все це гордість Ермітажу.
Взимку 1896 року Віденському імператорському музею надходить пропозиція купити унікальний артефакт — золоту тіару скіфського царя Сайтаферна (Сайтофарна), знайдену в Ольвії. Ініціатором угоди був негоціант з Очакова Шепсель Гохман. Директори в захваті, експерти в шоку він побаченого. На заваді успішної угоди стає космічна ціна тіари.
Після зустрічі з музейниками очаківський комерсант залишає шедевр у бізнес-партнера, віденського антиквара Антона Фоґеля. Останній за участі місцевого маклера Шимановського і здійснює найголовніше — продає тіару за великі гроші. І не кому-небудь, а самому Лувру.
1 квітня 1896 року після експертної оцінки дирекція паризького музею купує “шапку” Сайтаферна для своєї колекції. Заплатити величезну на той час суму — 200 тисяч франків, музей як державна інституція міг лише за підтримки французького парламенту. Аби не втратити шанс, чекаючи на рішення, керівництво Лувру позичило гроші у меценатів.
Ще того ж року з’явилися статті окремих дослідників про новий експонат як підробку. Та Артура Фуртвенґлера з Мюнхену та Ернста фон Штерна з Одеси не почули. Дирекція задоволена, парламент виділив гроші, відвідувачі зачудовані.
Гармонію зіпсував вибрик одного художника з Монмартру на ім’я Майянс Елліна, який у 1903 році заявив журналістам, що тіара Сайтаферна підробка і він є її справжнім автором.
Розгорівся скандал з неодмінними для Парижу вуличними пісеньками. Цього разу про “мудрість” учених мужів і експертів. Так виглядає, що нахабство митця зачепило гонор справжнього автора. Газети повідомили про гравера Ізраїля Рухомовського з Одеси, який заявляв, що виготовив тіару у 1895 році для замовника з Керчі. Він був готовий це довести в Парижі, за умови якщо йому оплатять поїздку.
5 квітня 1903 року одеський ювелір перед урядовою комісією в Парижі взяв участь в експерименті. Йому запропонували з пам’яті повторити будь-який фрагмент твору. Ізраїль Рухомовський без проблем відтворив частину фігурного фризу. Усі сумніви розвіялись, тіара — фальсифікат!
Байка мусить мати мораль. Мораль цієї проілюструє доля її головних героїв. Виконавцям афери Гохману, Фоґелю і Шимановському нічого не сталося, згадок про їх покарання немає, а про бізнес є. Ізраїль Рухомовський виїхав у Францію, де певний час працював навіть реставратором в Луврі. Тіара Сайтаферна знаходиться в Парижі, в Музеї декоративного мистецтва. Її вважають зразком новітнього золотарства і шедевром фальсифікації.
Ярослав Острич
