10-12 червня 1919 року під час Чортківської офензиви – найвидатнішої військової операції Української Галицької Армії, відбулися бої за володіння княжою Теребовлею. Фрагмент пропонованого спогаду належить учаснику подій, четарю Романа Колтунюку і стосується зіткнення біля села Мшанець.
На світанку 12 червня, центр наступу УГА, який формувала 10-та бригада під командуванням сотника Франца Кондрацького розпочала просування основним шосе на Теребовлю. 4-та бригада на лівому крилі атакувала Підгайчики, 5-та праворуч – село Іванівку.
«Втихли гармати. Хвилина тривожної вижидаючої тишини. Піхота іде в наступ. Гурра! Слава! Клекіт скорострілів, чути зойки, стогони і все затихло.
– Ляхи відбили наступ і самі йдуть у протинаступ! Наші сотні здесятковані. Поранені залишились на полі бою!
Такі звістки блискавкою розійшлися у нашому війську. Обози одержали накази негайно виїхати із загроженого села. Зчинився рух, метушня. Та одночасно прийшов наказ до запасних частин, щоб вони негайно виступили проти ворога. Все було строго підготовлено. Наказ виконано як стій.
Пам’ятаю як сьогодні цю картину. Вона була така гарна, така достойна подиву, що навість ворог, який теж приглядався, задеревенів від здивування, не важився йти вперед, хоч був дуже близько до Мшанця, села, в якому було ще багато наших обозів та всі команди. Як людина, що старається зупинити уплив крові з тяжкої рани, так наші частини, що були в запасі, кинулись у вир боротьби, щоб рятувати положення та відступаючих.
Майже одночасно з трьох місць села виступили запасні війська в батавах. Зупинилися. Немов на магічний знак розсипались у розстрільну. Рівну, довгу розстрільну. Ще хвилину стоять – а відтак рівномірним кроком рухаються вперед. Напереді видно поодиноких людей. Деякі з них їдуть на конях. Це команданти ведуть свої сотні на ворога.
Чи це дійсність? А може то сон? Може те все лише привид, який зараз зникне? Ні, чути добре, зовсім виразно слова: – А ми тую червону калину…
Чути мелодію щораз виразніше. Ціла розстрільна вже підхопила її. Співають! Ідуть у наступ на ворога з піснею на устах.
А он з-за горба йдуть ще нові розстрільні. Одною довгою лінією, одна за одною. Здається, нема їм кінця. Ворог бачить їх добре. Немов рої бджіл висипаються з улия. На плечах несуть скоростріли – один, два, три… десять… п’ятнадцять… двадцять вісім… Це ж така страшна збройна сила. Сходять у діл. Сховалися за насип залізничного шляху.
Розстрільна вже близько ворога. Жодного пострілу. Пісня все ще лунає!
Шкода набоїв. Хочуть помірятися з ворогом у рукопашному бою. Та ворог боїться, не витримує протинаступу і утікає на свої давні позиції».
Ввечері 12 червня 1919 року, після цілоденних боїв під Мшанцем, Підгайчиками, Залав’ям, Острівцем, Струсовом та особливо важливою Іванівкою, відділи УГА увійшли в Теребовлю.
Підготував Володимир Муравський.
P. S. Цей допис з’явився завдяки блискучій монографії «Чортківська офензива» львівського історика Олександра Дєдика та підказці івано-франківського дослідника Сергія Перепічки, який розшифрував псевдонім автора спогаду.
