Всупереч панівній мінорній тональності, у спадщині діячів нашого минулого, трапляються справжні гумористичні перлини. Сьогодні «Стилет і Стилос» пропонує до уваги уривок зі «Щоденника» громадського діяча і літературознавця Сергія Єфремова. Запис датований 2 червня 1928 року і стосується візиту академіка до Дніпропетровська. А які відвідини цього славного міста можуть бути без згадки про директора місцевого музею Дмитра Яворницького?!
«Трохи перепочивши, пішли ми до «Діда» – так тут звуть Яворницького, а потім з ним до музею. Він сам водив мене по музею, хоч я тут бував і попереду, й робив пояснення. Манера – етнографічна, любить пересипати пояснення анекдотами, згадками про те, як до його «привикла» та чи ся річ…
Ще перед музеєм повів мене Дід у садочок, де між десятком кам’яних баб пишно стоїть пам’ятник Катерині ІІ. Історія цього пам’ятника теж цікава. Як почалась революція, пам’ятника скинули, звичайно, й завезли десь під казарму. Там оборонці народу, побіденно спорожняли на фігуру цариці свої шлунки. «Так обісрали, що аж жаль живий дивитись». І возревнував Дід, що гине пам’ятник мистецтва, бо «що ж мені Катерина? Вона ж запорожців душила, а я тільки запорожцями і живу».
От і пішов він до якогось червоного командира: «Віддайте мені фігуру», – «Э нет, братишка, шалишь: мы ее на Брянский завод отправим, там из нее пушку выльют». – «Какая там пушка! Ничего из нее не выйдет». – «Почему не выйдет? Ведь это же медь?» – «Какая медь?! Это бронза!» – «А это хуже меди?» – «Конечно, хуже. Не годиться!» – «Ну коли так – бери, да только потихоньку, чтобы мои ребята не видели, а то не отдадут стерву».
професор Дмитро Яворницький
Перетаскав Дід фігуру вночі під музей, «та що ж би ви думали: аж сюди бігали «ребята»: так і лежить обісрана і обісцяна». Звелів тоді Дід викопати глибоку яму, звалив туди фігуру, засипав землею і так вона років зо три пролежала похована, поки забулося. А тоді витяг, почистив і поставив у садочку біля музею поміж кам’яними бабами і пишається: «от тільки два пальці упиряки одбили та трохи вид камінням покарбували, ніби віспа пройшла, – а то все ціле».
І стоїть собі пишна цариця тихенько поміж такими самими мовчазними бабами, що багато бачили, що творилось круг них на високих могилах, і багато могли б розказати, коли б говорити вміли».
Бронзова фігура імператриці не пережила Другої світової війни. І, може, навіть шкода. Не кожен пам’ятник може похвалитися такою історією.
Підготував Ярослав Острич
