6 квітня відбулася найславетніша трапеза в українській історії. Це не був бенкет перемоги. І не була це тризна. Ушляхетнювали цей обід дві непересічні постаті з характером, з розмахом, зі складною історією відносин. Не з образливими словами, а з прокляттями. Не з погрозами, а з найманими вбивцями. З ненавистю вистояною, загартованою. І ось спільний стіл. Минулі образи накрито цупкою скатертиною.
Рік 1709. Диканька. Господар – Ясновельможний пан Гетьман, князь Священної Римської імперії Іван Мазепа. Гість – кошовий отаман Кость Гордієнко на прізвисько «Кріт». Решта публіки не має значення.
Сумнівно, що блискучий інтелект гетьмана міг передбачити, що не пройде і півроку від союзу з шведами і так порідіє його оточення. Не стане давніх співробітників. Полковників чернігівського Павла Полуботка, миргородського Данила Апостола, лубенського Дмитра Зеленського, генерального осавула Михайла Гамалії… А єдиним, хто явиться з найкращими низовими козарлюгами, проб’ється з боями, буде Кость Гордієнко.
Прийде добровільно той, від кого стільки років вимагали послуху і дисципліни. Той, хто відкрито відмовив запорожців присягати московському царю у 1703 р. Той, хто не дозволяв провести державний кордон з турками на одвічних землях Запорогів. Врешті-решт, перед Іваном Мазепою сидів чоловік, який знав, що гетьман платив гроші за його голову. Остаточно Його Ясневольможність напевно розумів, що господар столу він, але моральний авторитет – його візаві.
Довгожданні слова покори: «…Ми зважилися вірно допомагати вам, ризикуючи нашим життям і скоряючись вам у всьому, так що ви маєте право нам наказувати для досягнення бажаної мети. Ми благаємо вас узяти на себе цей тягар; аби полегшити вам вагу цього тягаря, ми зробимо все можливе».
Вчинок отамана Гордієнка не може бути затьмарений нічим. Ані час, ані розвиток подій, ні наслідки програної Полтавської битви не мають над ним влади. Такий вчинок – зразок, маркер. Порівняно з ним усі відмовки та пояснення інших – мізерія.
Він тим більш цінний, що в історії України так мало постатей з витриманою лінією поведінки, людей непохитної обраної позиції. Тридцять років без вагань, без байок про милосердя та спільну віру.
с. Республіканець (Херсонщина)
Осіб без вивертів хвостом і хребтом завжди мало. Їх одиниці. І ми таких маємо.
Володимир Муравський
